Сидел каратель на крыльце,

Курил ди гуте шмаль

И на неголеном лице

Вдруг проявилась даль

Он видел дом, свою жену,

Мопед и двух детей

И даже тьощу, сатану,

Шоб гыкнулося ей.

Хрущі гудуть, кульбан цвіте,

Та прочіє дєла.

Ле хрущ — вредітєль, тре травить,

Гуди окрай села

Чотири роки в бліндажах —

Ото єбуча срань!

За тим Донецьк та Карабах,

А тиждень — під Рязань

Сидів каратіль, сумував,

Туга в його очах.

Ах, сраний Кийов, зайобав!

І пиво як моча.

А ведь могли бы так давно

Поехать по домам...

Та Киев обырав гимно,

А унитаз мыть нам!

П“ять лютих років псу під хвіст,

«Хателі нових ліц».

Шо, показали лиця хист,

Шахтьори із століц?

А мимо тихо рак повзе,

Прозрачный как стекло.

Фуфай-комбєз з нашитим «Зе»

С ширинкой над дуплом.

Штрих-код, папирен унд браслет,

В авоське хлеб-кефир,

Платить налоги десять лет,

Мыть за собой сортир.

А все ж могло!.. А даль яка!..

От в жизни не везе!

И дал пацаку копняка

С нашитой буквой «Зе».