Не бувало, я з головою дружу

Так, бувало подібне. Перший погляд як би вселяє надію, що тут можна щось зробити, доклавши незначних зусиль. Коли ж починаєш ці зусилля докладати, то бачиш, що Природа проти, а всі жалюгідні зусилля лише розчаровують. Іноді в таких ситуаціях кажуть, що не все золото, що блищить. Тут мені хочеться провести паралель зі стосунками з дівчатами. Мені подобалася одна дівуля із сусідньої вулиці. Струнка, витончена, завжди посміхається знайомим… Ну, думаю, тре‘ взяти шефство над такою красунею. Потрібно було дещо про неї дізнатися. Думаю, що допоможу їй з вищою освітою, бо мабуть у неї її нема. Ще планував їй дещо допомогти, якщо виникне необхідність, бо жила вона разом зі своєю старшою сестрою окремо від матері, котра вийшла заміж вдруге й жила окремо. Початок був нормальний та надихав деяку надію на майбутнє. Коли справа дійшла до інтиму, то виявилось, що… «поганий замок, до якого підходять усі ключі». Тут я себе відчув Василем Івановичем Чапаєвим з анекдоту: а скільки тієї Кубані!

Ага, ежедневно только тем и занимаюсь, что просвечивающиеся камни тру наждачкой, потом мочалкой, потом феном сушу.

Уменьшается, со временем, действие алкоголя (препарата) и рубин исчезает