Росте Антонич і росте трава,

і зеленіють кучеряві вільхи,

Ой, нахилися, нахилися тільки,

почуєш найтайніші з всіх слова.

Дощем квітневим, весно, не тривож!

Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,

хто сипле листя — кусні скла на тебе?

У решето ловити хочеш дощ?

З всіх найдивніша мова гайова:

в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі,

на вільхах місяць розклюють зозулі,

росте Антонич і росте трава.

На вітер завжди болить голова.

А на війну – серце.

Тримайтеся там! – це зайві слова,

Бо вони тримаються за небеса,

За землю, за зірки… і світ воскреса,

І дощ вибиває слова, і згаса

У ринвах між крапель і терцій.

Колись все пройде.

Пройду і я.

Як явище, як людина.

Як жінка, що випускала слова

У світ, як сиріт у зиму.

Але слово – початок.

Воно ж – кінець.

Воно – воскресіння й космос.

Померти – не страшно.

Смерть – не свинець.

Смерть – той самий легкий вітерець

Що у вирій відносить птаство.

Вернуся ластівкою весной,

Всядусь на абрикосі…

Чи болить у ластівки голова?

Чи пам’ятає оті слова

З яких усе почалося?

10 травня 2022р. Наталья Кассанелли

Человек-это звучит гордо?

Померла зоозахисниця Карина Март . Проживала у Маріуполі. Мала 7 собак, яких не мала змоги вивезти, але і кинути не змогла.

Покінчила життя самогубством. Зоозахисниця...

Зооволонтери - люди, які попри що цінують і рятують життя. Навіть малесеньке, навіть безнадійно хворе, тримають за останню лапоньку на цій землі..

А ще це емпатія, вміння співчувати і переживати чужу біль, як свою.

Це скільки ж болі і горя довелось побачити цій бідній жінці, шо не втримали тут навіть чотирьохлапі..

Горіти кожному рашисту, що прийшов в Україну, в пеклі.

Люди не повинні залишатись просто в сводкі новин "від ракетного удару 5 загинуло, троє поранених ". Кожне життя - це цілий світ і ще один світ понівечило путлерійською ордою.

Это скучание - как наводнение, знаю.

Мысли - как зайцы, и нет на них деда мазая.

Стрелка секундная тикает/тюкает в темя,

Мысли все скачут, но кто их спасёт в эту темень?

-

Врубишь Нирвану - сосед принимается кашлять.

А за окном всюду хлябь и апрельская каша.

Звёздам - и тем от скучания сделалось жутко:

Сжались, уменьшились - стали как зёрна кунжута.

Ночь холодна. Фиолетова влажная мгла. Я

Пялюсь на фото твоё, целый час не моргая.

Зайцы уснуть не дают, бесполезно им шикать.

Громко галдят: запиши, запиши, запиши-ка:

Это скучание так очевидно и явно.

Мысли - мои, и спасать их обязана я, но

Мне тебя нужно сейчас же, скорее и жадно,

Чтобы набрать полный рот, подреберье и жабры,

Чтобы забыться, забить на сменяемость будней,

Только любить и пьянеть, становясь беспробудней.

Страшно так сильно скучать. Но по-честному, вкратце -

Я не могу без тебя. И не буду стараться.

Даже годами живя в нашем доме с тобою,

Буду скучать и любить бесконечной любовью(с).