Сегодня праздник, день металлурга и горняка! Всех поздравляю, особенно тех, у кого в семье есть те, что причастен к этому празднику. Я случайно стал металлургом, но как говориться от судьбы не уйдешь.?

7ЗакрытЛучший ответ: Поздравляю.
  • Светлана2020-08-14 16:02

    Поздравляю.

    • Юрий South2020-07-19 17:31

      С Праздником!

      • rigolote2020-07-19 15:29

        Вітаю! Усяких гараздів!

        • Трындычиха ))2020-07-19 15:25

          Поздравляю от всей души..Работа это адская, здоровья Вам еше на долгие годы.

          • тыр тыц2020-07-19 15:23

            Поздравляю!Здоровья и достатка.

            • driоn2020-07-19 15:19

              Зі святом!

              • Мой Дед и Бабушка, мать и отец, дядя и тетя, племянница, все работали на металлургическом комбинате, и я почти 40 лет отработал от рядового инженера до нач. группы. Династия, три поколения, больше 110 лет общего стажа! 52 года моего в профсоюзе металлургов, на пенсию не обижаюсь, тем не менее осадок остался, меня, за то, что я посмел отработать после пенсии без контракта еще 4 года профсоюз заводских металлургов Запорожстали не поставил меня на учет как работника металлургического завода, а лишь как ветеран труда Украины. Разница не такая уж большая, но льготами не обладаю: это путевка в профилакторий или на базу отдыха на Азовское море, медицинская страховка, доплата к праздникам, но зато ко всем праздникам дирекция и профком поздравляют.

                • Я бачив дивний сон. Немов передо мною

                  Безмірна, та пуста, і дика площина,

                  І я, прикований ланцем залізним, стою

                  Під височенною гранітною скалою,

                  А далі тисячі таких самих, як я.

                  У кождого чоло життя і жаль порили,

                  І в оці кождого горить любові жар,

                  І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,

                  І плечі кождого додолу ся схилили,

                  Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

                  У кождого в руках тяжкий залізний молот,

                  І голос сильний нам згори, як грім, гримить:

                  «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

                  Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,

                  Бо вам призначено скалу сесю розбить.»

                  І всі ми, як один, підняли вгору руки,

                  І тисяч молотів о камінь загуло,

                  І в тисячні боки розприскалися штуки

                  Та відривки скали; ми з силою розпуки

                  Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

                  Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,

                  Так наші молоти гриміли раз у раз;

                  І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;

                  Хоч не одного там калічили ті скали,

                  Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

                  І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,

                  Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,

                  Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,

                  Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,

                  Як наші кості тут під нею зогниють.

                  Та слави людської зовсім ми не бажали,

                  Бо не герої ми і не богатирі.

                  Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли

                  На себе пута. Ми рабами волі стали:

                  На шляху поступу ми лиш каменярі.

                  І всі ми вірили, що своїми руками

                  Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,

                  Що кров'ю власною і власними кістками

                  Твердий змуруємо гостинець і за нами

                  Прийде нове життя, добро нове у світ.

                  І знали ми, що там далеко десь у світі,

                  Який ми кинули для праці, поту й пут,

                  За нами сльози ллють мами, жінки і діти,

                  Що други й недруги, гнівнії та сердиті,

                  І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

                  Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,

                  І серце рвалося, і груди жаль стискав;

                  Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,

                  Ані прокляття нас не відтягли від діла,

                  І молота ніхто із рук не випускав.

                  Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті

                  Святою думкою, а молоти в руках.

                  Нехай прокляті ми і світом позабуті!

                  Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,

                  І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

              Задать вопрос
              Реклама

              Опрос

              Вам понравилось новогоднее поздравление Президента Украины?

              Новенькие

              Реклама