Виходить, якщо ти свого чоловіка не будешь бачити, чи чути, то не впізнаєш, проходячи рядом?

Думаю- не цілком. Подумаю, що -просто схожий

А я впізнаю

Ну, якщо без гумору, то, ми усі вибираємо пару по запаху. Навіть, якщо цього не усвідомлюємо

Я в це не вірю... Вірю все-таки собі. Не пригадую такого випадку, щоб симпатія виникла через дух. Свідомо-несвідомо.. Етак можна договоритись до мурах.. Вони да, вони використовують феромони, все-таки вони маленькі дуже, у траві не видно.. як знайти? А у нас не так. моє тверде переконання.

Річ не у феромонах. Вони є у всіх.

Ти (я, ми) можеш симпатизувати будькому, але інтимні стосунки з тим, хто не приваблює тебе по запаху... Ніколи не спілкувалась з профі? В них відраза до запаху - найпоширеніша вада.

Тут працює хімія тіла і наша людяність нідочого, хоч вір, хоч не вір

Ні, не погоджуюсь. Єсть інші версії, от я сторонниця їх.

Відраза до запаху- та звичайно!

Як не бути, єсть... У сукупності з рештою факторів..

Сміюся... це - гординя, мила моя...

Пішла готуватись до зустрічі з чоловіком)

Те ж самісіньке можна сказати і про тебе.

Ну, нюхайтесь...

пішла варити борщ!

Ти не зрозуміла. Гординя - вважати людину настільки НЕтвариною. Ми не цім відрізняемось. До побачення!

Видалено.

Ну, так редко кто себя чует, если не воняет)))

Мой пахнет нагретым на солнце черметом. Ну, мне так кажется.

Как-то в метро ехала со старшим сыном. Еще маленький был. И вдруг знакомый запах! Кручу головой (а супруг в командировке)... спрашиваю сына - Ты ничего не слышишь? Отвечает - папой пахнет! Так что... не ошиблась. Его запах - редкий!

Каждый как-то пахнет)) Но не так далеко)) Само тело вблизи имеет запах сводящий с ума половинку

Ну, другие мне "воняют"

Амур не пролетал мимо)) А так бы подстрелил на другой запах