Відповіді Тера

Звичайно не будуть. Нам треба бути до цього готовими. Тут без передової відчуваєш, що дах їде. А ці чоловіки заради нашого відносного здоров*я поклали своє.

Скидають енергію, їм за хвилину полегшає, бо тобі за хвилину погіршає.

Таке мале, а таке смердяче. Як таке може бути? Стільки багато жуків влітку, а смердить тільки воно. Всі інші що, не какають? ))

Так

Бог Фейсбук не читає, вони того не знають, коли постять долоньки, чи молитви.

Вода проста. І морозиво.

Не згідна. Ніяка країна у світі цієї анексії не визнає. До сраки, шо воно там зааншлюзить.

Не читай Корбана.

Ну, якщо поставлять усіх до стінки під розстріл - то перестануть. А так - ні. Якщо у Чопі за 7-10 тис. в перші тижні війни пропускали чоловіків на виїзд, то як ти думаєш - перестануть? Тільки під розстрілом.

Підсумуємо: я не одна живу з дикими думками. Значить, це норма)

Нічого, власне, не змінила. Просто все загострилося. Стало прозорим, зрозумілим і простішим. Війна показала де свій, а де ворог. Це полегшує життя. З легкістю попрощалася з "ворогом", стало простіше дихати.

Не помиляєшся.

Падре, ти так хотів бути Поручиком, але я тебе обізвала "падрою" і воно якось приклеїлося. То ж мусиш терпіти.

Вітаю! Будь здоровим. І щасливим. І, як казала моя бабуся, "крепким, як обценьки" ))

Останній раз ми з подругами бачилися 23 лютого. А на ранок почалася війна. І ось у вівторок зібралися вперше з початку війни. Але весь цей час списувалися, бо були хто де. Хто у Польщі, хто західніше виїхав, хтось навіть до Ірландії доїхав. Але тепер усі повернулися і зібралися. Зробили собі маленьке свято зустрічі.

Шкода, так гарно сиділи, але недовго - комендантська година.

Ніяк. Позавчора в теплиці працювала, ледве шкура не злізла, сьогодні на грядках на відкритому сонці - моркву шукала )

Я би пішла. Однозначно. Через не можу.