Відповіді Рада Данко

Вітаю! Тільки на ЗСУ і надія

Я без подушок сплю

Ось моя думка ДУЖЕ схожа на Хмурого. А ще я, як Таня... дуже часто не розумію про що ти. То починаю додумувати. А зазвичай оте додумування ні до чого доброго не приводить.

Тут в усіх, включаючи мене, є на усе своя думка. Я, так взагалі сама розумна (і хай тільки спробує хтось заперечити!) І що з того? Люда вже пів дня мене виховує! А я любила Подервянського і хай вона хоч що каже, любити його твори не перестану!)))

Це від м'яса залежить. Та ще... фарш треба добре "відбити" чи витримати після замісу, щоб уся рідина всмокталася у м'ясні волоконця

Мені майже нічого додати до відповіді Zoya.

Перефразую слова Юри Бука, які він мені нещодавно написав.

Ми робимо, що можемо. То хоч не соромно буде "потім"

Треба зробити. Можна навіть літній варіант. З зеленим кропом.

Волонтеры.

Это такие люди, которым не похуй. Всегда не похуй. И это не выбор - просто некоторые люди не могут иначе. Если б умели - вот это был бы кайф.

"Брось ты этого котенка, не мучай его и себя, проблемами беспризорников должно заниматься государство"

"Нахера тебе сдались эти ебанутые переселенцы, где каждый третий пьет твою кровь, есть же целое министерство на эту тему!"

"Армию должно содержать государство и ниибет! Я сбор плачу!"

"А что такое паллиатив? Ой, а разве государство этим не занимается?"

"Сироты? Тю. Им же квартиры дают, кто бы мне дал!"

"Служба поиска людей? Ну есть же милиция, МЧС..."

В каждой дырке, до которой нет дела, времени и денег государству, торчит волонтёр.

Он предельно заебан, парикмахер ему звонит сам.

Его семья либо бесится либо давно смирилась.

Его деньги - это не его деньги, его время - это когда 25 часов в сутках и они все чужие.

Его нервы - тряпки, из которых свит стальной канат.

Его разговор по телефону не предусматривает вопрос "как дела".

Он всегда виноват, он по жизни всем должен, и у него всегда есть возможности.

И когда приходит пиздец, первым на него прёт волонтер. В тапках, небритый и недобрый .

С праздником вас. С праздником нас. Я желаю только того, чтоб в ваши телефоны как можно реже стучались неопознанные номера. Желать чтоб в вас не было нужды бессмысленно.

Дуже давно. Я люблю той, що як деліс. Нашої (харківської) бісквітки. Шоколадно-вафельний Харківський. Але він коштує, як чугунний міст. Тож, коли буду ще їсти його... хизи.

Сусідка віддала дві старі бязєві підковдри. Ріжу на стрічки. Давно не почувалася такою щасливою

У наявності)

Колись мені дуже хотілося на Байкал, на Камчатку. А тепер... Ні, я розумію, що ні Байкал, ні Камчатка не винні у тому, що там живуть підараси. Але, я туди вже не хочу

До поліклініки

Класна дупця!

А бабці можна?

Нила би. Хай тішиться