ЗАЛЮБКИ! СЛУХАЙТЕ:

У лебедя крила з краси,

В метелика крила з любові

В людини ж вони з доброти,

із чистої,вічної волі

Людина літати вміє,

Та не в житті ,а в мрії

На крилах несеться вона,

В світи чарівні і красиві,

Де чекають її в небесах,

Янголи,що здійснюють мрії!

А я вам добраутра держи))))

Доброе утро.... Спасибо...

Доброе утро а у меня виршика нема

Чем старше Женщина -

Тем больше преимуществ.

Она мудрей, хитрее и нежней,

И четче знает кто ей в жизни нужен,

И юной деве не сравниться с ней.

Ходы вперед десятками считает,

Читает взгляд и даже слабый жест.

Запретный плод ее уж не прельщает,

Она все то, что ей по вкусу ест.

Мужчин с успехом делает рабами,

По-царски правит в собственной семье,

Все реже плачет «бабьими слезами»,

И жалость вряд-ли вызовет к себе.

Кокетства глупость заменяет шармом,

Перешагнув в утехах тела стыд.

И дарит то, что ей приятно, даром,

А память ставит промахи на вид.

Умеет скрыть природные изъяны,

Достоинства изящно подчеркнуть.

И взглядом, полным магии и тайны,

Привычно, без усилия, сверкнуть.

Вместить в себя все вековые гены,

Изюминкою стать в руках Творца,

Быть Афродитой, вышедшей из пены

На жертвенность венчального кольца.

И в 30 с «хвостиком» вступая в совершенство,

Стряхнув усталость напряженных лет,

Почувствовать душевное блаженство гармонии,

Цены которой нет!

Добрий ранок. а я тебе в ответку очень актуальный рубаи моего любимого Хаяма

В одно окно смотрели двое. Один увидел дождь и грязь.

Другой — листвы зелёной вязь, весну и небо голубое.

В одно окно смотрели двое.

А серце билося до тебе,

І мрії ,ще живі були колись,

А ум казав мій зупинись

Це не твоє і не для мене.

І я посміти не могла,

І думкою не уявляла,

Що теж в думках твоїх була,

Що в них я не ізгоєм стала,

Що ти мене тоді любив,

Один єдиний на весь світ,

Коли весь всесвіт мене гнітив,

Коли у ньому не знаходилося титр.

Тоді ще час повільно бив,

Я ненавиділа себе ,

І недостойна для нікого

І йшла сама,а ти далеко так летів

Й нічого,ось так любов свою тоді загубив,

Зарез інша я , достойний ти мене,

Але торкається серця

Мого лиш помста.

Любив мене ти та мовчав,

А зарес я не чую слів.

Тоді мене ти відпускав,

Бачити мене у чужих руках,

Тепер я їхня,так.

І радію ,що ти пізнав яка я,

Збагнув що втратив ти,пізнав,

Та час минув,крапки розставив усі

Всі відкинуті слабкі ,як ти

І зрозуміла я істину одну,

Що я тебе тепер мину,

Забуду наче й не було

Нічого в серці так давно.

Бувай ,прощай,минулий ти

Живи чужий у далечі

ЗАКОХАНА

Ось на тому й ущухла злива,

Розійшлися з під’їзду всі.

Ти брела по струмках, щаслива

В загадковій своїй красі.

Били блискавки ще тривогу,

Розтинаючи небосхил, –

І веселка тобі під ноги

Опустилась, чудна, без сил.

Довго вітер уперто віяв,

Але чомусь і він тепер,

зазирнувши тобі під вії

У волоссі твоєму вмер.

Через вулиці нахололі

Повз очей зачарований хміль

Йшла ти в сонячнім ореолі

Невідомо куди й звідкіль.

Йшла, та й годі. Може, з роботи,

В магазини чи на базар.

Дріботіли маленькі боти

Об розчулений тротуар.

Не дивилася ні на кого,

Йшла й не чула, напевне, ніг.

Але щастя твоє ще довго

Голубіло з очей у всіх.

Василь Симоненко,1962р.