Перші дні цього "жаху" я взагалі не спала, все дивилася новини і інет цілодобово...В ночі снилася війна, а в день по дорозі поруч дому їхала військова техніка, десь на схід переганяли... Брата забрали на службу до військомату, а потім дядька, а потім чоловікові повістку дали... Поки всі на місці, а що далі буде????? 0_0, блін, бувало просто страшно засинати, бо завтра, може бути війна, і сприймається ця думка ніби як вигадка фантазія... це не з нами, так бути не може, війна 70 років як скінчилася... Потім стомилася я від того, що скрізь всі або говорять, одне й те саме, або ж вже перегинають палицю і кажуть:"всьо капець купляйте білі тапки", або ж якісь обіцянки роздають... Я скажу так, без грамотного, досвідченого, адекватного керівництва, всі ці протистояння наперед програні, шкода людей, болить сердце за тими, хто поклав своє життя,як думав за Україну і найприкріше чи не дарма... тому що ми пішки в грі, і що це за гра докінця не ясно... Відволікають... ДІТИ... з ними немає часу задумуватися над тим, а що буе завтра, прожили день, всі живі та здорові, а там вже видно буде... Страшно жити боячись завтра...

Нельзя всё время быть "на стрёме".Нужно просто в нужный момент быть готовым к действию.И делать своё дело без суеты и "демократии"......

Восновном не парюсь,будет команда, будет махач...

Нет...(

Стараюсь, но получается не очень хорошо. ((

Нужно!

Нет, я не могу "подумать об этом завтра".

Работать больше нужно и новости смотреть меньше