Я працювала у дитячому садочку, не в одному а в декількох. Вони були дуже різними - один державний, а другий часний. У часному був жах за кулісами, хоча на перший погляд все добре та расиво, а у державному був рай що зовні що за лаштунками.

Ти права, в мене не було дитини хлопчика, але я спостерігала за своїми друзями хлопчиками з самого дитинства, скільки пам'ятаю - мами, якщо вони робили щось не так, їм розказували чому так не можна робити та які будуть наслідки. А та мама вона тільки його сварила та забороняла щось робити не пояснюючи

Ті діти, яких я бачила, на вигляд 10-11 років, були без батьків. Спочатку грались ліфтом. Потім був треш. Знаєш новус на Лобановського? Там між сходами і фасадною скляною стіною невеликий проміжок на всю висоту. Так от, одне чудо вирішило перевірити, чи він пролізе туди.. Проліз, але не впав, а зачепився однією ногою і долонями. Вибрався) Потім я іх бачила через дорогу, бавились на перилах підземного переходу.

Короче, хлопці, то інший світ)) Не завжди є сенс пояснювати. Він в своїй системі координат просто не зрозуміє

Пиздець))

Зовсім не засуджувала, але було дике бажання підказати що спробуйте дитинці пояснити чому та що не можна, що буває якщо зробити щось, які можуть бути наслідки, було дуже багато людей у транспорті, я їхала з пляжу, вона почала виходити потім Та не було можливості хоч якось на вушко шепотіти, щоб вона здобула розуміння, але не зганьбилась при людях і не почала мені говорити це моя дитина і як хочу так виховую

Якщо дитина з РАС ти не уявляєш, як тій жінці.... і відреагувати на твої поради вона могла доволі бурхливо... бо з нею це назавжди..

Ти не повіриш але в мене сьогодні якийсь їбанутий день, у іншому транспорті я зустріла ІНШУ жіночку дуже красиву стареньку, в неї дуже видно остаточну красу від молодості, дуже гарна фігура та риси обличчя, але вона була наче неадекватна, розуміючи що їде в звичайному транспорті вона кричала наче в маршрутці про зупинку та сину своєму який одразу можна побачити був нездоровий якийсь хворенький, йому років двадцять, вона сказала пересісти поруч з нею та сказала йди до мами, але я бачила що він може мислити сам та діяти, він нормально тримався всю довгу дорогу, але вона наказувала йому робити що їй потрібно та як вона хоче, хоча спочатку він знайшов місце де сісти, але вона йому наказала піти до неї де вона сидить наказом, а не попросивши пересісти.

Та на вигляд зовсім нормальний хлопчик був, від півтора року, два мабуть максимум, в нього зовсім здоровий вигляд, аутизм то інший вигляд дітей вони замикаються, а цей маму бив, наче ненавидіть її за її заборони.

Ні, Ксю..

Розумію, особливо коли люди багато працюють, можна упустити момент... Але якщо щоденно, навіть всього 10 хвилин з дитиною розмовляти, щось розказувати з досвіду, щоб той досвід та мудрість передавати, а коли тобі боляче що близькі роблять щось не так, говорити, просто говорити, чому це так і що тебе турбує, то одного разу вони почують та запам'ятають, головне з душею розповідати, наче ти плачеш на сповіді.