Я там досі живу. А дитинство зараз чомусь часто згадується...

Я досі живу там. відчуваю себе цвяхом за шафою...

Я там ниииколи вже не буду

Досі сниться та квартира. Не знаю чому

Вже без малого 40 років, як того місця нема. Сниться інколи. В різних місцях жила, але Дом залишився там. У минулому. Особливе відчуття. мабуть, так відчуваєш Вічність.

Часто буваю, бо там мама живе і брат із сім'єю. А коли їду до них, то проїжджаю через містечко, де жили дідусь з бабусею, мамині батьки... понад їхньою садибою.. Там раніше був вишневий садок... Нові господарі сад вирубали, бо дерева були уже старі й збудували на його місці новий гарний дім, але дідівська хата ще збереглася. Кожен раз мені хочеться зупинити маршрутку, зійти там і попросити тих господарів дозволу просто постояти біля хати... обійти кругом неї. Але розумію, що цим ностальгію не заглушиш, там уже все не так, дух дитинства вивітрився...

Переодично по можливості ...люди старіють начебто на очах якщо довго не бачиш людину і цих людей стає все менше все рідше зустрічаю знайомі обличчя

Відвідували...когда мне было 20 с небольшим.Дивні відчуття-эйфорией зовутся.как на крыльях летала. А сейчас -стремно.Как бы то ни было-стан врага теперь .Там -враг , тут злоба меж людьми.Что - то "типууу"гражданской разобщенности, каждый готов с цепи сорваться на любого.

и на нашем сайте -как в яме выгребной.Мужики? Что с вами ? Может хватит?

Та я зараз живу в тому же районі))

Давно не була. На днях наснилось життя в минулому. Де батько живий та бровки мої улюблені. Прикольне таке відчуття