Не за їжею, а ні за одягом не страдав. Не було велосипеда до 14 років, приймача чи магнітофона до перших зарплат, а ось ковзанок так і не придбав...

Стосовно того, яке було б задоволення від магнітофона в дитинстві, казати важко, але судячи по веліку- значно більше,ніж коли купив сам. Тоді це було задоволення

Не вистачало одягу , взуття.а однажды счастье привалило. Сосед работал в сторожем в универмаге на контрактовой. И купил австрийские сапоги племяшке, але....только на моей ноге они смогли застегнуться.Поэтому я разжилась шикарными сапогами на шпильке.Сейчас конечно компенсировано всё . нО должна заметить - что часто купленный в магазинах одяг програє по качеству тому , что покупаешь в хумане.Нажаль)

Задоволення? Ну - чем моложе - тем ярче все впечатления)

Був у мене приятель-жид в дитинстві. Його сім’я (він, батько, мати та молодший брат) були запеклими книголюбами. Його бабуся працювала на якійсь книжковій базі в іншому місті, а дідусь був водієм, який займався розвезенням книг по інших книжкових магазинах. Пізніше сім’я приятеля перебралася до Москви. Я іноді бував вдома у приятеля й бачив маси літератури в їхніх кімнатах, а приятель любив похвалитися своєю хатньою бібліотекою. Серед книг, про які я не смів навіть мріяти, було повне зібрання «бібліотеки піонера», куди увійшли пригодницькі книжки самих різних авторів та багато іншого. В той момент у мене виникла мрія зібрати й собі вдома величезну бібліотеку, коли виросту. В сутності, так і сталося, але книжки в мене переважно англомовні та трохи шведськомовних. Звісно, є також українські та кацапомовні, але останні я виніс до комори.

Велосипед хотіла років у 7-9. Потім, у підлітковому віці, уже мала його, дідусь свого віддав))

Але то вже не той ефект. Книжки якісь хотіла прочитати, яких не було в бібліотеці... Може, іще щось, однак точно не пам'ятаю... Певно, ті бажання не надто сильні були, якщо не відклалися в пам'яті))

Вийшло краще, ніж могла уявити

Не усе можна надолужити.