А що в Белгороді не курять? То може вже пора їм "окурок" підкинути? Щось сьогодні ну дуже... "шумно" було вночі

Відповіді (5)

Додати смайл! Залишилося 3000 символів
  • Тера2022-08-16 22:40

    Я вважаю, що білоруси замало курять. Їм б таких кілька добрячих сигар, щоб не кошмарили захід і північ країни

  • Ласочка2022-08-16 12:24

    А щоб їй підняло і гепнуло !!!

    В нас теж сьогодні посеред ночі сирени волали

  • SvitLana2022-08-16 10:03змінено

    Так. Підкурили.

    • Анна2022-08-16 09:53

      Та наче в Криму знову покурили. Нє?

      • Де Крим та де Харків? Треба у Белгороді)

      • Ох як треба... Я вже задовбалася харківські новини читати і матюкатися...

      • Коли тебе питають, як ти живеш у Харкові…

        Ти лягаєш спати. Почитавши книгу, подивившись телевізор або просто випив молока - ти засинаєш. Тому що - ніч. Тому, що хочеться спати.

        О другій ночі ти прокидаєшься від звуків вибухів та повітряної тривоги. Лежиш і вслухаєшся в її завивання. Треба було б встати, одягнутися, взяти тривожну валізу та бігти до бомбосховища. Але ти лежиш. Тому що перші два взриви лунають ще до сирени, ти ще не встиг толком прокинутися. Тривога все ще вимагає, щоб ти біг до сховища. Вона виє від безвихіддю і на її фоні через хвилину взриваються ще дві ракети - одна за одній.

        Близько - думаєш ти, тому що взривна хвиля б’є по припаркованим неподалік автівкам і автомобільні сирени приєднують свій визг до воплю повітряної тривоги.

        Ти лежиш у кроваті і думаєш, що, мабудь, це все. Зазвичай вночі прилітає штуки чотири-шість. І взриваються підряд: бах-бах… пауза у пару хвилин - і знову бах-бах… І тиша…

        Ти живеш у спокійному районі, сюди не дістає ствольна артилерія. А ракети… Ракети можуть впасти усюди… і туди, де ти зараз лежиш, і туди, куди ти можеш побігти, виконуючи призов повітряної тривоги.

        Сирена замовкає. Потім замовкає автомобільна сигналізація. Не сюди, думаєш ти, не відчуваючи ніяких почуттів. Ти не відчуваєш ніяких почуттів з приводу нічних взривів тому, що вони лунають щоночі і якщо відчувати хоть якісь емоції, то можна зійти з глузду. Ти б уже давно зійшов з глузду… Швидко… А так… не виключно, що ти все одно сходиш з розуму, але повільно. Не поспішаючи…

        Ти знаєш, як треба робити правильно. Треба бути готовим вибігти із квартири/дома з тривожною валізою, або рюкзаком. Ти прекрасно розумієш, що у випадку близького взриву або прямого попадання, ти не встигнеш одягнутися і це значить, що п’ять місяців ти повинен спати одягненим. Але ти вже переодягаєшся у піжаму кожного вечора. Бо якщо ти хочеш реагувати на повітряну тривогу, то тобі треба вкладатися спати прямо у сховищі. Кожну ніч. П’ять місяців. Можливо, хтось може це витримати, але ти кожну ніч лягаєш у свою постіль. Ти навіть не ховаєшся за дві капітальні стіни, тому що в твоїй оселі просто немає двох капітальніх стін.

        Із усіх можливих мір обережності - ти не виходиш з дому без документів і усіх твоїх грошей у кармані. Якщо повітряна тривога застає тебе поза домом, ти приймаєш її до уваги і продовжуєш займатися своїми справами. І да - вікна хрест на хрест закліяні скотчем.

        Ракета із Бєлгорода до твойого дому летить пару хвилин. Ти знаєш, що за цей час ти не встигнеш добратися до сховища. І ти знаєш, що ракету ти не почуєш. А падати на землю, кожного разу почувши звуки сирени - як то безглуздо.

        Ти нещодавно узнав, що звичайні ракети у НИХ скінчаються і що тепер вони обстрілюють місто зенітними. В них менше взривчатки, але набагато більше уламків. І ніякої точності. Тому впасти вона може де завгодно.

        Про це ти можеш подумати, коли нічні взриви отгреміли і сирена в кінці кінців заткнулася. А можеш і не подумати. Тому що уже п’ять місяців як… П’ять місяців.

        Ти засинаєш.

        О четвертій знову лунають взриви, на цей раз поодаль від твого дому, ти розумієш це так як автомобільні сирени на цей раз мовчать. І ти засинаєш знову.

        Вранці ти лізеш у Соцмережі, намагаєшся узнати, куди вночі були прильоти. Якщо у ті райони, де живуть твої друзі або рідні - ти передзвонюєш їм і, коли чуєш у телефоні їх голоси - уже можна не питати як справи. Вони відповіли на дзвінок - все норм.

        Ти готуєш сніданок, придумуєш собі завдання на день. Готуєш, поливаєш квіти, прибираєш або прасуєш. Ти навіть постіль застилаєш кожного ранку - ти загружаєш себе і свій мозок хоть чимось, тому що можна зійти з розуму.

        День проходить. Настає ніч. Ти лягаєш спати. Прочитавши книгу, подивившись телевізор або просто випивши молока - ти засинаєш. Тому, що - ніч. Тому, що хочеться спати.

        П’ять місяців… Поки що - тільки п’ять місяців…

        автор Олександр К. Золотько

      • Все буде Україна!

      • Я просто іноді як подумаю, що навіть до цього можна звикнути...

      • Ну, звикнути наврядчи, але треба ж жити

      • westwind2022-08-16 10:17Анна

        Горить військова частина та вибухає склад боєприпасів росіян в районі Джанкоя.

      • Анна2022-08-16 10:36westwind

    • QM2022-08-16 09:53

      Може їм щось по НП відправити...

      Поставити питання
      Реклама

      Опитування

      Що для України буде перемогою?

      ГолосуватиРезультатиАрхів
      Реклама