Як вам цей вірш Дмитра Павличка? Я по Києву ходив,
Рідну мову чув аж двічі...
То було в годину див
у двадцятому сторіччі.
Двадцять перший вік. Юрма.
Слів чужих ловлю окруху.
Є держава, та нема
Батьківщини мого духу.
Скільки ще помре епох,
Доки дух цю темінь зборе,
Доки України Бог
Вийде із Дніпра на гори?!
3
Реалії життя такі, що навіть дочка Павличка в побуті нерідко розмовляла російською.
Страшна смерть
Не знаю, чи страшна (могла взагалі нічого не відчути), швидше безглузда...
Все одно, шкода..коли помирають у такому віці та й ще такі розумні люди.
А у її батька є вірші присвячені їй?
Один тільки читала:
ДО СОЛОМІЇ
О моя донечко, о моя мамо,
Я від смерті твоєї мертвий так само.
Думки мої всохлі стоять, як бадилля,
Лякають мене моїх слів сухожилля.
Збрехала до хати прибита підкова,
Скарав мене Панбіг жорстокий Єгова.
Минуле моє відвернулось од мене,
Майбутнє, мов око в обіймах більма.
Є форма прекрасна, а зору нема.
О моя донечко, о моя нене!
О моя донечко, мудра дитино,
Вмита сльозами тяжка домовино.
Світе, відкритий твоїми думками,
Із ластівками та Соловками,
Світе великий новітнього Духу,
Дай мені хліба твойого окруху.
Дай мені вийти звитяжцем із бою,
Влитися в слово нових поколінь,
Що мряву стару обертає в світлінь.
Дай мені бути по смерті з тобою!
Это написал член КПСС с 1954 по 1990 год??????????????????
Комуняку на гілляку. А перекрашеного вверх ногами.
.............
І на Схід дивились галичани.
На Москву дивись в надії, Львів...
Як добре, що на світі є Москва,
Моя земля, столиця і надія!
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір.
Мені всміхнулась доля люба
У сяєві Кремлівських зір.
Тож не вдалось огидливим ізгоям
Вас отруїти жовто-синім гноєм
У холодно-вітряній чужині.
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.