Чому? Адже "категорическая неприязнь к движению" - це справді щось ненормальне. Іноді посидиш довше за компом, і вже хочеться встати, порухатися бодай по кімнаті... чи за бутриком до холодильника збігати))))

Насчёт холодильника , это таки да !

Для меня 7-20 очень поздно! Я просто не смогу так долго спать. Но, собираюсь снова организвать себе полуденную сиесту на часок

То все для мене фігня, а от від стресу як відгородитися?!

Практично важко... тут генетика має бути - пофігізм і крепкі нерви))

Так ото ж - ти маєш втратити людську подобу, перестати співчувати, допомагати, співпереживати якісь події. Як це можливо? Я таких людей не люблю і перестаю спілкуватися, так це мені пропонується стати такою самою? )

"избегайте стрессов" - це значить "втрачайте людську подобу"? Не розумію, нащо перегинати палку?

Поясню. А ти вже вирішиш, чи перегибаю палку. Подруга у мене була, не сказати, щоб прямо аж близька, як сестра - ні, але спілкувалися багато, разом відпочивали, разом були на роботі тому мені здавалося, що добре її знаю. Але пішла раптом така полоса... як тобі сказати - вмиральна. Якось усі навкруг нас почали вмирати - колеги, знайомі, родичі. Було тяжко, страшно, моторошно, ми (колеги) вже почали лякатися телефонних дзвінків від один одного. А що таке смерть? Це, в першу чергу, допомога тим, хто лишився живим і потребує цієї допомоги вже і зараз - починаючи з моменту, коли покійник в хаті. І от моя подруга починає себе дивно вести - уникати цього всього. Пояснює просто - "я плоха пєрєнашу похарани". А я, блд, оце зранку просинаюся і одразу починаю думати, хто би це сьогодні помер, шоб піти на поорон?!! Як можна собі дозволити відмовити в допомозі і підтримці людям, які вбиті горем? Хто ти після цього? Ось один із прикладів втрачання людської подоби - уникнення такого роду стресу.

Чи я перегибаю палку зараз, Ріґо?

Ты привела такой пример... я приведу другой... я ненавижу жестокость... поэтому избегаю её там где можно... не смотрю фильмы передачи про это... не читаю литературу и информатику на эту тему... т.е. по мере возможности избегаю лишних стрессов... я утратила от этого человеческий облик ?...

Ні, я вже внизу Ріґо відписала . Для мене розмова - це дурня. Це всього-навсього розмова. Уникати фільмів, розмов і передач - це не значить уникати реальної проблеми, де ти можеш допомогти. А от самоусунутися, коли ти дійсно можеш - це для мене втратити людську подобу. Це значить я - гівно

Значит в твоих глазах я сьотаки не гавно ?... никогда не убегу оттуда где могу помочь... хотя там где я бессильна сжимаюсь от боли но прохожу мимо...

Я не знаю всіх твоїх історій, але я знаю історію про останню кішку - ти не гівно. Гівно її викинуло, гівно її ногою пнуло. І навіть якби ти її не забрала, а просто захистила, чи нагодувала - ти вже не самоусунулась

Вся моя стая попала ко мне приблизительно так же... у меня лучше получается помогать животным чем людям... потому-что в этой помощи я уверена... а вот на людях обжигалась не раз... не тем помогала )

Знаєш, люди вміють бути вдячними мовчки, але повік. От ну не трубить людина на кожному розі про те, що їй допомогла. Але ж від цього нічого не міняється, та й допомогла ж ти не для безкінечного мусування цієї теми, правда? Тому говорити, що не тим допомагала, бо не пішло впрок - теж не правильно.

Не тэра... я реально несколько раз помогла не тем... расхлебываю до сих пор... но виню в этом не их а себя... кстати когда я помогаю то не ищу в этом прок... патамуша сначала делаю а потом думаю )

Значить, так треба було. Для науки )

Хорошо шо хоть это я понимаю )

Ой ну перестань ))

Цілком нормальна захисна функція організму. Останнім часом намагаюся уникати розповідей про всілякі катастрофи, аварії, хвороби. Кожний день у світі щось трапляється, люди хворіють, просять допомогти. Кожний день десятки-сотні прохань в інтернеті, на ТБ про домомогу... На жаль, неможливо допомогти всім - ні морально, ні матеріально, а від охань-ахань нічого не зміниться...

От и я об этом...

Ти думаєш, у цій пораді "уникати стресів" - малося на увазі уникати їх зовсім і не допомагати рідним та знайомим у важких ситуаціях?.. Нащо ці крайнощі?

До речі, можу навести такий приклад із твоєї "серії". Молода колєжанка пішла з нами на похорони - помер батько начальника нашого. Особа - молода й дуже вразлива. Так їй стало після них так погано, що ми викликали "швидку". Потім ще два дні відлежувалася дома. От думаю, а на фіга ми її брали на ті похорони? Чим вона допомогла там? Навпаки, створила зайві проблеми і собі, і людям... Так що насправді все дуже індивідуально... І не варто ставити таких "діагнозів". Це надто індивідуально. Що для одного серйозний стрес, для іншого - комариний укус.

Той мій приклад - баришня не із слабких. А не ділитися своєю силою - це гріх. Гріх блондою прикидатися.

І ще - я діагноз не ставила). Я тільки сказала, що якщо уникати стресів - це для мене значить втратити людську подобу. Підкреслюю - для мене. Бо розмови про хвороби, про негаразди, про безгрошів*я і владу-суку - це для мене не стрес. Поговорила - забула, відлетіло, як від стіни. А от реальна біда, реальна проблема, в якій я можу взяти участь і реально допомогти - це дійсно стрес, бо якщо я беруся допомогти, значить, я це взяла до серця, я це переживаю і мені це болить.

А хіба хвороби малознайомих людей чи знайомих твоїх знайомих, яких ти особисто не знаєш, - це не реальна біда? Ще й яка!... Але я розумію, що всім не можу допомогти, але близьким, друзям просто ПОВИННА... До речі, є люди, які допомагають, не беручи близько до серця... От моя приятелька зустріла знайомого, якого давним-давно не бачила, він її питає, чому невесела... Каже, йду від однокласниці, дитина хворіє, грошей купа йде,у борги залізли... Тут йому хтось потелефонував, він вибачився, що поспішає, вийняв 100 доларів, на даси подружці, і побіг... Через кілька хвилин забувши про цей випадок... А ж перейнялася її розповіддю, а допомогти зараз нічим не можу... і толку з моїх "переймань"?

Хороший чоловік трапився тій приятельці. І не просто так трапився - Доля звела. Такі історії укріплюють мою віру в Бога.

__________

А хіба хвороби малознайомих людей чи знайомих твоїх знайомих, яких ти особисто не знаєш, - це не реальна біда? (с). Реальна. І в таких випадках, коли треба допомогти - допомагаю. Але я мала на увазі балачки заради балачок, коли збирається ледаче абабйо і починається - хто чим захворів, хто як лікувавася і як допомогли екстрасенси, тут я і не слухач і не поічник і не співрозмовник - це не реальні проблемі нереальних персонажів, бо в таких балачках правди не знайти і саме такі розмови я мала на увазі, кажучи, що вони для мене не стрес

Знаєш, є люди, наче із криці. Вони беруть участь у подоланні проблем знайомих і друзів, розв'язанні власних негараздів, але для них це не стрес... таких мало, але вони є... У нас у селі була така баба Ганя, яка пройшла ще сталінські табори, рано поховала чоловіка, і завше виглядала моложаво, у сімдесят літ не мала сивого волосся. Коли запитали, як їй це вдається, відповіла: "Бо нічого не беру близько до серця"... Дивно звучить, особливо, якщо знаєш історію її життя. Але навряд чи цьому можна навчитися... напевно, це просто надміцна нервова система - вона або є (від народження), або її нема... якось так).

Когда человек перенес в жизни много боли ему есть с чем сравнивать... кто мало видел много плачет... теряют больше иногда...

Напевно... при такому житті або зламався, або загартувався...

Повністю згідна. Є такі люди. Але їх дуже мало. Я їх називаю здоровими. От приклад здорової психіки - чи не так?

Так... Можна позаздрити психіці, хоч не позаздриш долі...

Привіт. Угу.. найсмішніше, що вже троє сказали, що це не так... але самої статті так і не прочитали))

Є досить сумнівні і суперечливі поради, як для лікаря...на мою думку... про зуб і про аналізи, зокрема...

Про зуб он все правильно сказал.

У тебе великий досвід? Коли недавно в мого малого племінника справді болів зуб, то чим ми не старалися його забавити - ігри, музика, мультики і т.д, нічого не допомагало, поки лікар нарешті не заклав ліки...

Достаточный.

Я тобі навела приклад. І по самій собі в дитинстві знаю, коли боліли зуби... так що повна фігня!) Або просто проблема із зубом несерйозна...

Твоё "Фигня повна" основана на собственном опыте неумения отвлекаться от боли.

Пам'ятаю, мені один раз так болів зуб (а до лікаря можна було поїхати тільки наступного дня), що я не тільки іграми пробувала відволіктися, а й стресом, розгойдувалася на гілляці дерева й скакала у воду, чого дуже боялася в нормальній обстановці... і навіть це не допомогло))

Достаточно было мальчикка которой бы дернул за косичку...

Повір, скочити у воду - на той час для мене було значно більшим стесом, ніж якесь там смикання за косичку... Гаразд... Припинимо це обговорення - бо все одно кожен залишився при своїй думці.

і на досвіді інших дітей) та відволікайте на здоров'я, мені то що, а карієс тим часом нехай розвивається далі... або й узагалі флюс))

Тебе никто не говорит о том что зубы не нужно лечить.

Я написала вище... Вірю, що ігри можуть відволікти якщо біль невеличка, тобто проблема відповідно теж, але якщо зуб справді болить так, що аж нерв смикає -

Цигун и Тайцзицюань залог здоровья и долголетия.

і як наші предки без них до ста літ доживали?))

Или просто жить в горах.

Ти ж іще не прочитав, а вже висновок зробив... Що за натура, млін))

А что читать? Из заголовка все ясно,я понял ,что он долго медитировал, но не учел многогранность и разнообразие человеческой природы.

- Прости, но я не занимаюсь сексом без чувств.

- А как же жалость?